В оновленій читальній залі Самбірського фахового коледжу культури і мистецтв відбулося непересічне вшанування пам’яті геніальної доньки українського народу — Лесі Українки (Лариси Косач). Захід, організований філологами та фахівцями книгозбірні, став справжнім зануренням у внутрішній світ поетеси крізь призму її епістолярної спадщини. Тут лунало живе слово крізь століття
Автори проєкту — Любомира Швед, Наталія Андриїшин, Леся Заріцька та Наталя Костяк — запропонували формат «літературного колажу». Головний акцент був зроблений на листах Лесі Українки, які відкрили її як живу, пристрасну та неймовірно сильну особистість.
Особливого настрою додала преамбула: напередодні заходу студенти та викладачі отримали символічні «запрошення від Лесі» (у підготовці яких допомогла студентка І БІАС курсу Божена Пагута), що налаштувало присутніх на щиру та інтимну розмову поза часом.
Програма заходу об’єднала різні види мистецтва, створивши цілісне полотно життя поетеси:
-
Театралізація: Глядачі стали свідками зустрічі з героями «Лісової пісні» — Мавкою та Лукашем, а також побачили яскраві образи самої Лесі у виконанні Оксани Рогач, Лесі Заріцької та Інни Кушнір. Постать Михайла Драгоманова майстерно втілив Володимир Мицак.
-
Музика та хореографія: Атмосферу доповнювала віртуозна гра на фортепіано (Наталія Куренда, Леся Мигалик), професійний вокал (підготовлений Іваном Хаєм та Лесею Сушко) та чуттєвий танець першокурсниць (постановка Христини Гавран).
-
Світло надії: Свічки в залі стали не просто декором, а символом того, що слово Лесі продовжує «горіти» та залишається гостроактуальним для українців у 2026 році.
Підбиваючи підсумки, заступник директора Ольга Голод зазначила, що постать Лесі Українки є взірцем інтелектуальної стійкості. Рівнятися на неї сьогодні — це вчитися перетворювати власні випробування на джерело незламної сили для всієї нації.
Організатори заходу висловлюють щиру подяку всій творчій групі, зокрема Наталії Костяк за «крафтову» естетику проєкту, Володимиру Мицаку за технічний супровід, а також Володимиру Бардину та Юліані Лагдан за фотолітопис події.
«Post Scriptum» Лесі Українки написаний не чорнилом, а серцем, і сьогодні ми знову переконалися: її голос звучить у кожному з нас.
