Автор: admin

В оновленій читальній залі Самбірського фахового коледжу культури і мистецтв відбулося непересічне вшанування пам’яті геніальної доньки українського народу — Лесі Українки (Лариси Косач). Захід, організований філологами та фахівцями книгозбірні, став справжнім зануренням у внутрішній світ поетеси крізь призму її епістолярної спадщини. Тут лунало живе слово крізь століття

Автори проєкту — Любомира Швед, Наталія Андриїшин, Леся Заріцька та Наталя Костяк — запропонували формат «літературного колажу». Головний акцент був зроблений на листах Лесі Українки, які відкрили її як живу, пристрасну та неймовірно сильну особистість.

Особливого настрою додала преамбула: напередодні заходу студенти та викладачі отримали символічні «запрошення від Лесі» (у підготовці яких допомогла студентка І БІАС курсу Божена Пагута), що налаштувало присутніх на щиру та інтимну розмову поза часом.

Програма заходу об’єднала різні види мистецтва, створивши цілісне полотно життя поетеси:

• Театралізація: Глядачі стали свідками зустрічі з героями «Лісової пісні» — Мавкою та Лукашем, а також побачили яскраві образи самої Лесі у виконанні Оксани Рогач, Лесі Заріцької та Інни Кушнір. Постать Михайла Драгоманова майстерно втілив Володимир Мицак.

• Музика та хореографія: Атмосферу доповнювала віртуозна гра на фортепіано (Наталія Куренда, Леся Мигалик), професійний вокал (підготовлений Іваном Хаєм та Лесею Сушко) та чуттєвий танець першокурсниць (постановка Христини Гавран).

• Світло надії: Свічки в залі стали не просто декором, а символом того, що слово Лесі продовжує «горіти» та залишається гостроактуальним для українців у 2026 році.

Підбиваючи підсумки, заступник директора Ольга Голод зазначила, що постать Лесі Українки є взірцем інтелектуальної стійкості. Рівнятися на неї сьогодні — це вчитися перетворювати власні випробування на джерело незламної сили для всієї нації.

Організатори заходу висловлюють щиру подяку всій творчій групі, зокрема Наталії Костяк за «крафтову» естетику проєкту, Володимиру Мицаку за технічний супровід, а також Володимиру Бардину та Юліані Лагдан за фотолітопис події.

«Post Scriptum» Лесі Українки написаний не чорнилом, а серцем, і сьогодні ми знову переконалися: її голос звучить у кожному з нас.

У читальній залі бібліотеки Самбірського фахового коледжу культури і мистецтв відбулася знакова подія — патріотична акція «Чотири роки незламності». Здобувачі освіти та викладачі зібралися разом, щоб молитвою, словом і тишею вшанувати тих, хто став щитом для нашої свободи. Захід розпочався з урочистого виконання Державного Гімну України, який об’єднав присутніх у єдиному пориві гордості за свою державу. Хвилиною мовчання учасники акції вшанували пам’ять полеглих захисників, чиї імена назавжди вписані в історію нашої незалежності.

Програма акції була наповнена глибоким змістом: щирі та проникливі вірші про війну, біль і надію торкнулися найтонших струн душі кожного присутнього.

Директор коледжу Роман Красняк звернувся до молоді зі словами підтримки, наголосивши на важливості віри у перемогу та незламності українського духу. Після завершення заходу в читальній залі, відбулося покладання квітів до могил загиблих воїнів. Це був момент тихої молитви та глибокої вдячності за можливість жити і творити на рідній землі.

Особливий акцент акції було зроблено на ролі сучасної молоді. Сьогоднішні здобувачі освіти — це покоління відповідальності. Їхній фронт сьогодні — це навчання, опанування професії та збереження історичної правди. «Пам’ятати — означає бути сильними. Знати — означає не дозволити злу повторитися», — такий лейтмотив став ключовим для кожного учасника цієї акції. Мистецтво та пам’ять у стінах нашої бібліотеки вкотре довели: наша сила — в єдності, а наша незламність — у глибокій повазі до своїх Героїв.

18 лютого — дата, що навічно вкарбована в генетичний код нації, дата що пульсує в серці кожного українця болем втрат і гордістю за тих, хто обрав шлях до свободи ціною власного життя. Сьогодні в актовій залі нашого коледжу ожила історія — трагічна, велична, болюча і невмируща.

Тут відбувся захід, присвячений Дню Героїв Небесної Сотні, який став не просто виступом, а спільним моментом духовного єднання викладачів та студентів. Мистецькі образи допомогли присутнім знову прожити буремні дні Революції Гідності. Надзвичайно емоційною була хореографічна композиція, де дівчата у білосніжному вбранні з вогниками свічок у руках нагадували чисті душі героїв, що піднялися в небо. Сценічне втілення розмови Ангела із загиблим воїном стало кульмінацією вечора. Ця тиха розмова між небом і землею змусила затамувати подих, нагадуючи, що справжня любов до Батьківщини вимірюється не словами, а вчинками. Поезія та пісні у виконанні студентів та викладачів звучали зі сльозами на очах. Кожен рядок був пронизаний правдою, яку неможливо підробити. Завдяки зусиллям педагога-організатора Інни Кушнір захід став глибоким уроком патріотизму, який об’єднав усю коледжівську родину в єдиному почутті вдячності.

Директор коледжу Роман Красняк, звертаючись до присутніх, підкреслив гірку паралель: боротьба за незалежність, розпочата на Майдані, триває й сьогодні на передовій. Наш обов’язок — не просто пам’ятати імена перших загиблих героїв, а щоденно бути гідними їхнього подвигу у своїх справах та навчанні. Герої не вмирають, поки живе пам’ять про них. Ми пам’ятаємо. Ми шануємо. Ми продовжуємо боротьбу.

У стінах актового залу нашого коледжу відбулася особлива подія — виховна година-реквієм, присвячена пам’яті Андрія Кузьменка. Це був не просто офіційний захід, а простір щирості, де кожен відчув присутність Кузьми — справжнього, живого, без зайвого пафосу.

Основою для сценарію стала книга Ольги Кузьменко «Моя дорога птаха» — сповідь матері, сповнена болючої ніжності та безмежної любові. Здобувачі освіти IV курсу ОПП «Кінофотовідеосправа» Аліна Дидик, Анастасія Нич, Ярина Савка та Ірина Максим через літературний монтаж зуміли передати цю тонку межу між минулим і вічністю. Їхнє читання було стриманим, але неймовірно особистим.

Музичний супровід від студента I хорового курсу Вадима Войціцького, який виконав знакові пісні Скрябіна — «Мам» та «Старі фотографії», додав вечору світлого смутку. Відеоряд та музика створили атмосферу глибокого діалогу, нагадуючи нам: такі постаті, як Скрябін, не йдуть назавжди. Вони розчиняються в піснях, словах і наших серцях.